Авторські казки
Абхазька народна казка
Азербайджанська народна казка
Албанська народна казка
Американська народна казка
Англійська народна казка
Арабська народна казка
Афганська народна казка
Африканська народна казка
Башкирська народна казка
Білоруська народна казка
Бірманська народна казка
Болгарська народна казка
Боснійська народна казка
Бразильська народна казка
В’єтнамська народна казка
Вірменська народна казка
Галісійська народна казка
Грецька народна казка
Датська народна казка
Ескімоська народна казка
Естонська народна казка
Ефіопська народна казка
Єврейська народна казка
Єгипетська народна казка
Інгуська народна казка
Індіанська народна казка
Індійська народна казка
Ірландська народна казка
Італійська народна казка
Казахська народна казка
Калмицька народна казка
Карельська народна казка
Киргизька народна казка
Китайська народна казка
Корейська народна казка
Кримська народна казка
Латиська народна казка
Литовська народна казка
Лужицька народна казка
Мадагаскарська народна казка
Македонська народна казка
Малагасійська народна казка
Марійська народна казка
Мексиканська народна казка
Нанайська народна казка
Ненецька народна казка
Німецька народна казка
Новозеландська народна казка
Ногайська народна казка
Норвезька народна казка
Норвезька народна казка
Персидська народна казка
Російська народна казка
Румунська народна казка
Сербська народна казка
Слов’янська народна казка
Суданська народна казка
Татарська народна казка
Тибетська народна казка
Туркменська народна казка
Угорська народна казка
Узбецька народна казка
Українська народна казка
Філіппінська народна казка
Французька народна казка
Хорватська народна казка
Черкеська народна казка
Чеська народна казка
Чеченська народна казка
Шведська народна казка
Шотландська народна казка
Японська народна казка
Ганс Христиан Андерсен
Брати Грим

 

Перейти на головну сторiнку→ Казки

ЗИМОВА КАЗКА


Авторська казка


Ганна Качан, с. Хомутець Полтавської обл.
 
Зимова Казка
 
олінка визирнула у вікно: снігурі так жваво перемовлялися веселим щебетом, наче на подвір’ї панувала весна, а не тріскучий мороз.
– Доню, все на столі! – почувся неньчин голос із кухні.
– Уже йду!
Дівчинка ще раз глянула на пташечок і прибігла обідати:
– Мамо, а чи правда, що Зима схожа на бабусю?
– Хм… По обіді я тобі розповім одну чарівну історію.
Полінка доїла смачний борщик, допомогла матусі помити посуд і, вмостившись на канапі під ковдрочкою, почала слухати дивовижну казку…
– Колись Рік одружився з Природою, і народилося в подружжя четверо дітей: Весна, Літо, Осінь та Зима. Минав час, підростали нащадки. Батьки їх дуже любили, тому намагалися вберегти від усіляких турбот. Одначе діти вродилися доброзичливими та працьовитими. Їм було соромно веселитися тоді, коли тато з мамою старанно прибирають подвір’я, засівають і засаджують землю, поливають зелені паростки, виполюють бур’яни та збирають урожай.
Тільки наймолодша донька Зима залишалася байдужою до роботи.
– Я занадто гарна й молода, – щоразу виправдовувалася ледащиця.
Дівчина і справді відрізнялася особливою вродою. Тендітна, білокоса, з ніжним обличчям, на якому виблискували великі сірі очі. Коли красуня була весела й безтурботна, вони нагадували озерця безхмарного неба. Коли ж гнівалася, ставали схожими на холодні льодинки. А лютувала дівчина часто і з будь-якого приводу: то навчатися не хоче, то одяг не подобається, то їжа несмачна… І так із ранку до вечора.
– Крихітко, не гнівайся, а то швидко постарієш, – попереджали батьки любу донечку.
– Хотітиму – лютуватиму! – блискала очима-льодинками Зима.
– Увесь твій гнів від байдикування! – глузував брат.
Красуня розуміла, що Літо каже правду, і дратувалася ще дужче.
А якось Зима побачила, як рідні завзято збирали урожай. Вони були веселі та щасливі.
Який же гнів запалав у серці дівчини:
– Усім радісно, тільки мені сумно!
Раптом затріщав мороз, скувавши землю глибами крижин.
– Ха-ха-ха! Ось я вам! – реготала віхолою ледащиця. – Час і Зимі як слід повеселитися!
Минали дні, а холод верткою змією заповзав у всі закутки. Як же тішилася зі своїх витівок наймолодша сестра. Аж поки не відчула, що повністю знесилилася. Повернулася до власної кімнати й захотіла перед сном помилуватися вродою. Коли це дивиться: в дзеркалі… бабуся.
– Ах, ти! Надурити надумало! – замахнулася на люстро Зима, й по зморщених щоках потекли сльози...
Відтоді після холодів починає танути вода. То Зима гірко плаче за втраченою вродою.